Сторінка директора

Школа, яку ми задумали

Життя – це постійна напружена діяльність,

а в сучасному суспільстві це й ще постійне учіння,

немає учіння – немає життя

            Освіта завжди була важливою сферою суспільно­го життя. Саме через неї кожне суспільство прагне передати нащадкам знання та досвід попередніх поколінь і сформувати в особистості такі риси, які вважає необхідними. Цю мету суспільство реалізує в основному в навчальних закладах. Саме в них під керівництвом учителів відбувається навчально-виховний процес, від результату якого й залежить виконання суспільного замовлення. Напевне, ще

         З часів «Великої дидактики» Яна Амоса Коменського вчителі прагнули знайти ідеальну модель по­будови та проведення навчально-виховного процесу, адже цього вимагає сучасне життя.

         Сьогодні ми все частіше ви­значаємо, що навчальний процес не є процесом підготовки школя­ра до життя, він не є «додатком»

до нього — теорія освітнього процесу повинна від­бивати теорію життя, тільки за таких умов освіта стає якісною.

                   Значимість освіти та її роль у суспільстві вва­жається ключовою тенденцією розвитку сучасного суспільства. У багатьох країнах світу давно ро­зуміють, що майбутнє за тією цивілізацією, яка максимально забезпечить розвиток інтелектуаль­ного та творчого потенціалу своїх громадян. А це можливо при належному ставленні держави та суспільства до освіти.

                   У сучасному світі освіта є соціальною і духо­вною опорою життєдіяльності людей. Вона ви­ступає важливим фактором створення в Україні високоефективної економіки на принципово новій технологічній основі, ключовим засобом форму­вання громадянського суспільства, формування і виховання високоморальної, інтелектуально та фізично розвинутої особи. Основний вектор даного розвитку пов'язаний із забезпеченням доступності освіти, підвищенням її якості та ролі у вихован­ні молодого покоління. Це зумовлює необхідність упровадження в освітню практику новітніх техно­логій, які базуються на модернізованій та транс­формованій дидактичній системі. Виходячи з нових реалій і потреб суспільства, ми повинні зрозуміти, що особливістю сучасності є людина, яка, щоб ре­алізуватися в суспільстві, повинна вчитися прак­тично все своє життя, активно діяти і природно сприймати зміни. Узгодженість освітнього процесу, освітніх по­казників, які визначають його якість відповідно до вимог сус­пільства, — це умова, без якої якісна освіта залишається лише на рівні дискусій про неї.

Школа - не підготовка до життя,

 а саме життя

                        Хотілося б, щоб усі об'єдналися навколо ланки «освіта», аби ро­зірвати ланцюг негараздів. Глобальна мета на цьому шляху — виховання. У всі віки виховання духовно багатої людини було за­вжди пріоритетним напрямом і таким залишається, бо, як свідчить історія, саме залежно від стану людської духовності процвітали й занепадали на­родності, держави та імперії.

         Питання про духовне життя основне не тільки для науки, релігії, суспільства, а й для кожної людини, оскільки врешті-решт стан духу визначає характер і суть людської діяльності. Дійсно, висока духовність несе в собі здорове в усіх відношеннях життя, здорову діяльність, тобто є джерелом до­бробуту, до якого природно прагне кожна людина і кожне суспільство. Навпаки, спотворення духу так само невідворотно призводить до руйнування життя на всіх його рівнях — особистому, сімей­ному, громадському.

         Основним завданням для всього суспільства є формування патріотизму. Однак при цьому не . слід забувати про виховання толерантності, щирості й відповідальності.

         Патріотизм — це відчуття того, що в нашій кра­їні (школі, вулиці, класі) усе нас стосується і від нас усе залежить. Не біда, якщо хтось за певних обставин не знатиме формул. У нього буде ціле життя, щоб їх вивчити. Але кожен учень, закінчу­ючи школу, має усвідомлювати, що від того, як він робить свою справу (керує авто, пече хліб, видає довідки, читає лекції, лікує людей чи звертаєть­ся до дитини в тролейбусі), залежить, чого буде більше в нашому суспільстві — добра чи зла, при­язні чи недовіри, перемог чи провалів, — і навіть в глобальних масштабах місце держави у світових політичних та економічних процесах.

         Ми розумом і серцем збагнули: час відмови­тися від старої школи і від усього, з чим вона пов'язана, відмовитися від думки, що в умовах несвободи, нелюбові й неправди можна вихова­ти щасливу людину, що в умовах повсякчасного пригнічення бажань і волі дітей можна успішно ростити і розвивати особистість. Потрібна інша школа — з новою філософією освіти, новою педа­гогікою, новим змістом, новими стосунками, новим учителем, школа олюднена, яка не призводить до руйнації особистості. Для створення такої школи потрібні свобода, любов, правда.   

Воістину людина починається з любові.

Є любов – є людина, є життя.

Любов – запорука від деградації людства 

            Шлях філософії свободи і нової школи — керуватися не заборонами, а природними бажання вихованців, довіривши в первинність їхніх прагнень, робити добро і формувати ці прагнення в добро. Рішуче заперечуючи філософію заборони, відмовляємося від влади над дитиною і вибирає шлях школи — вільна особистість у вільній школі, вільна до такої міри, що може все робити совісті.

         Шлях до нової школи лежить також через любов. Нам треба дуже серйозно вчитися любити д дину та життя і вчити цього наших дітей, учити їх жити без насильства і страху, будувати стосунки за законами гуманізму, дбайливого ставлення людини і людського життя як найвищої цінності.

          Потрібно довести до свідомості юних любов акумулятор життя, як найбільший зміст буття, духовний творчий початок. Ми маємо усвідомити і допомогти зрозуміти дітям, що без любові до людини і до життя не буде ані здорових стосунків, ані здорового суспільства, ані суспільного прогресу, ані моральної орієнтації в пізнанні добра і зла. Тільки любов допоможе людині, тільки сповідуючи людяність, ми зможемо об'єднатися для відроджен­ня Батьківщини. Любляча людина — це сильна людина. Люблячий — означає «непереможний».

         І школа починається з любові. Досвід шкіл Толстого, Сухомлинського, Монтессорі це підтверджує. По суті, справжня педагогіка — це і є наука про любов.

         Шлях до нової школи лежить також через утвер­дження правди — у змісті освіти, особливо історії і літератури, у стосунках між учителем і учнями, між батьками і дітьми, у всіх проявах шкільного життя. Якщо в школі пануватиме правда, то це означатиме, що ми позбулися фальші, показухи, подвійної моралі, розбіжності між словом і справою. Питання правди — це питан­ня морального вибору між правдою і кривдою, добром і злом, честю і безчестям. Нова школа — школа правди, честі и совісті.

         Отже,  у   свободі, любові й правді полягає не лише нова філософія освіти — у цьому головний зміст і найвища мета нової школи, її ідеал.

Якщо ми навчимо дитину любити,                                                                                                    

ми навчимо її всьому

                                                Ш. Азаров

            Суть школи майбутнього — навчити дитину вчитися. Адже основне в освітньому процесі (це давно визнала світова педаго­гіка) — самоосвіта. Учитель пови­нен не просто начитати учневі інформацію з того чи іншого предмета, а насамперед допомогти її опанувати, зрозуміти і перейти до іншої теми. Абсо­лютно логічна постановка питання, адже ніколи ніде не буває, щоб усі діти в класі однаково сприйняли почуте на уроці чи прочитане в підручнику. Комусь треба для того більше часу, комусь — менше, а іншо­му — ще й повторити неодноразово. Це природно, бо всі діти різні. Наша ж загальноприйнята в державі система навчання сприймає їх усіх однаковими. Хто не встигає за її вимогами, той вже аутсайдер. Щоб цього не було, потрібно дати дитині можливість самій визначити навчальний режим і навчити її ефективно працювати.